Культурна спадщина Полонщини

ПолоннеНа території Полонного з найдавніших часів проживали східнослов’янські племена, які займались землеробством, приселищним скотарством, а також ремеслами та різноманітними промислами. Про походження назви існує кілька думок. Одна з них, що назва міста Полонного пішла від слова "полонити", брати в полон. Сюди часто приїжджали великі князі Київської держави Володимир Святославович, Ярослав Мудрий, тут жив удільний князь Володимир Мстиславович, стояв із своєю раттю біля Полонного князь Галицький.
У Х ст. Полонне як місто вже існувало і належало давньоруським князям. Натомість заснування міста пов’язують з 996 роком згідно з першою згадкою у літописних документах часів князювання Володимира Святославовича, коли князь приписав місто сплачувати десятину на користь Київської Десятинної церкви, матері Руських церков, яку збудував у Києві на честь хрещення Київської Русі.
Полонне складалося колись з трьох самостійно укріплених міст, розділених коритом або затоками Хомори. Вже в XI ст. на високому березі Хомори, було зведено місто разом із службовим поселенням Воля (сьогодні це центр міста). Частина Полонного, названа Старим Містом, повстала у XI-XII ст. на протилежному березі на північ. На південь від Полонного — Волі і Старого Міста — близько 1570 року виросло Полонне — Нове Місто.
Протягом віків Полонне відоме було і своїми ремісниками. Завдяки отриманому містом у другій половині ХVI ст. Магдебурському праву ремесла набувають надзвичайного розвитку, створюються ремісні цехи. Саме завдяки самоврядуванню, яке давало Магдебурське право, місто розвивалося як незалежна частка в державі.
На місто часто нападали кочівники, щоб захиститися від них, мешканці Полонного будували різні укріплення. У ХІІ ст. князі на природній височині вибудували замок-фортецю із земляними валами, дерев’яним частоколом. Однак фортеця не завжди рятувала місто від ворогів. Велике знищення в роках 1169 і 1172 принесли напади Половців, а в 1240 році місто було спалене татарами, тому що знаходилось недалеко від небезпечного Чорного Шляху, котрим йшли вони в глибину українських земель. Після великих руйнівних нападів відродженню міста допомагало його вигідне розташування на розвилинах торгівельних шляхів, що вели з заходу на схід до Києва і на південь до Меджибожа. Різні домові війни спричинили, що місто спочатку було власністю князів Київських, пізніше — Волинських, і в кінці було приєднане до князівства Галицько-Волинського.

Костел Святої Анни
Костел Святої Анни (1596-1607 рр.) пам’ятка архітектури національного значення

На вершині пагорбу над річкою Хомора вже 400 років височить католицький храм, у якому мала свій початок парафія св. Анни. Був це на початку замковий костел-каплиця родини Острозьких під назвою Успіння Пресвятої Діви Марії, на протилежному від ярмарку кінці міста, направлений фасадом на схід, в напрямку центру, де стояв колись замок.